Державна установа
«Інститут охорони здоров’я дітей та підлітків
Нацiональної академії медичних наук України»

ДІТИ З ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ У ШКОЛІ. ПОРАДИ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ

 

Вступ

У цьому матеріалі коротко викладена необхідна інформація, яка допомогла б шкільним працівникам зрозуміти  особливості поведінки учнів з цукровим діабетом, краще зрозуміти вплив цукрового діабету на учнів з цукровим діабетом й допомогти в разі необхідності в наданні необхідної допомоги в критичних ситуаціях.

Діабет - поки ще невиліковне захворювання, яке за відсутності відповідного лікування та належного контролю, призводить до важких ускладнень та інвалідності дитини. Терапія діабету складається з щоденних ін’єкцій інсуліну, особливого режиму харчування, постійного контролю рівня ГК і накладає певні обмеження  на життєдіяльність. Це означає, що такі діти потребують не тільки додаткової турботи протягом навчального процесу, а й при реабілітації та інтеграції в навколишнє середовище. Додаткової турботи потребує і сім'я, яка виховує дитину з діабетом.

Зрозуміло, що від багатьох проблем можна було б звільнити вчителя, якби у нас в школах була добре налагоджена система допомоги дитині з діабетом або будь-якій іншій дитині з іншим хронічним захворюванням з боку шкільного медичного працівника, соціальної служби, шкільного психолога.  Безумовно - за цим майбутнє. Але поки в більшості шкіл цього немає, а проблема діабету вже існує, ці діти відвідують загальноосвітню школу і головною дійовою особою для них у школі залишається вчитель. До речі, у розвинених закордонних країнах, де проблема діабету давно і ефективно вирішується на всіх рівнях, дитина з діабетом, яка більшу частину свого часу проводить у школі, відчуває, в першу чергу, турботу вчителя, а вчитель відповідає за життя свого учня.

Хвора на діабет дитина має право на додатковий вихідний день, тобто, при необхідності, може не відвідувати школу в який-небудь день тижня, крім неділі. Дитина з діабетом може бути також звільнена від усіх або частини іспитів. Директор школи, де навчається дитина, вирішує, хто з учителів (класний керівник, завуч і т.д.) візьме на себе обов'язок у виконанні організаційних аспектів проблеми його реабілітації в школі і контролює стан справ щодо цього питання. Можливо, дитині з діабетом доведеться час від часу вибирати домашню форму навчання.

Що таке цукровий діабет?

Цукровий діабет - це такий стан організму, при якому він не може виробляти достатньо інсуліну.

У здорової людини підшлункова залоза виробляє таку кількість інсуліну, яка необхідна для засвоєння їжі, що потрапляє у кров у вигляді глюкози. Коли інсуліну не достатньо, ГК значно підвищена. Дитина часто п'є, у неї спостерігається часте сечовипускання, вона втрачає енергетичні запаси організму, худне. Ці симптоми характерні для хвороби на ранній її стадії.

Всі діти, у яких виявлено діабет, потребують щоденних ін'єкцій інсуліну, так як його не можна приймати просто як ліки або таблетки – він руйнується і не працює потрібним чином.

За останні роки у світі було багато зроблено для того, щоб полегшити долю людей з діабетом, які змушені протягом дня робити по кілька ін’єкцій інсуліну, в тому числі:

-       Розроблені спеціальні інсулінові одноразові шприци та шприци-ручки з маленькою тонкою голкою. На сьогодні в Україні найпоширенішим в дітей є введення інсуліну за допомогою шприц-ручок. Це пов'язано зі зручністю, менш вираженим дискомфортом і простотою введення в порівнянні зі звичайними інсуліновими шприцами. Шприц-ручка дозволяє швидко і практично безболісно ввести необхідну дозу інсуліну. Також все більше дітей сьогодні використовують для введення інсуліну невеликі прилади - інсулінові помпи.

-       створені прилади для вимірювання ГК – глюкометри. Сьогодні широко використовують портативні глюкометри для вимірювань в домашніх умовах. Досить помістити краплину крові на тест-смужку, і через кілька секунд глюкометр визначить ГК (глікемію);

У багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні, створюється мережа Шкіл діабету, де хворих на цю хворобу людей навчають техніці інсулінових ін'єкцій, самоконтролю, правильної організації усієї життєдіяльності-навчання, роботи, спілкування, спорту тощо. Робиться все можливе, щоб, навчившись керувати своєю хворобою, вони змогли максимально наблизити свою життєву ситуацію до життя здорового, повноцінного члена суспільства.

Основний тягар у процесі повернення дитини з діабетом до нормального життя лягає на плечі батьків та найближчого її оточення. Найважливіше місце тут, звичайно ж, належить школі; тому шкільний вчитель, особливо класний керівник, повинен мати необхідну інформацію про це захворювання та його перебіг.

Діти є діти, і навіть найстарші з них - учні останніх класів школи - потребують ненав'язливого, обережного нагляду. Ця інформація дається не для того, щоб діти з діабетом стали об'єктом особливої ​​опіки.  Вони повинні в рівній мірі виконувати всі шкільні правила, як і інші діти. Йдеться про деяку додаткову турботу про них, викликану тими критичними ситуаціями, в яких вони можуть опинитися через хворобу.

У першу чергу, протягом усіх років навчання дитини в школі, дуже важливими є  особистий контакт класного керівника з батьками (законними представниками дитини). Звичайно, класному керівникові слід ознайомитися з необхідною інформацією про діабет як захворювання та ознайомити з нею інших вчителів (окрема інформація також  повинна бути для шкільної медсестри, вчителя фізкультури, працівників їдальні).

 

Критичні ситуації при діабеті.

Гіпоглікемія	Гіперглікемія
Зниження ГК	Підвищення ГК
Потреба у глюкозі!!!	Потреба в інсуліні!!!

 

Гіпоглікемія

 

«Гіпо» - скорочена форма слова "гіпоглікемія". Цей термін використовують для вираження симптомів, що розвиваються при значному зниженні рівня ГК. «Гіпо» може розвитися, якщо дитина:

-           зробила собі ін’єкцію інсуліну , вибравши неправильну дозу (занадто велику);

-          пропустила або відклала на пізніше час прийому їжі або поїла занадто мало;

-          отримала значне фізичне навантаження без додаткового прийому вуглеводів.

Тут важливо, щоб вчитель зміг швидко розпізнати ознаки «Гіпо» (дитина, особливо молодших класів, не завжди може зробити це сама)та терміново вжити необхідних заходів.

 

Симптоми «Гіпо» :

-          відчуття слабкості;

-          підвищена нервозність;

-          хвилювання, агресивність;

-          сильна пітливість, нудота;

-          образливість, збентеження, плаксивість, ніяковість;

-          погіршення зору та слуху, порушення координації рухів;

-          тремтіння рук та озноб;

-          можлива втрата свідомості.

В принципі, кожна дитина (крім самих маленьких, які можуть відразу втратити свідомість) заздалегідь відчуває наближення «Гіпо» . Проблема полягає в тому, щоб вона не розгубилася та знала, що в цьому випадку їй потрібно терміново дістати з портфеля і, незалежно від того, де вона знаходиться (наприклад, на уроці), випити солодкий фруктовий сік (0,5 склянки) або з’їсти три шматочки цукру (цукерки), чи печива, або випити 0,5 склянки звичайної пепсі-коли, або прийняти 3 таблетки глюкози по 5 грамів.

 

Дії вчителя:

1.    Не лякатися! Діяти рішуче!

2.    При перших симптомах «Гіпо»   дозволити дитині випити чи з'їсти вищевказане.

3.    При цих діях стан «Гіпо»  може і не розвиватися далі, але для закріплення досягнутого ефекту важливо, щоб дитина ще що-небудь поїла. Наприклад , склянку молока і два печива, яблуко, бутерброд(все це завжди має бути в портфелі учня - батьки повинні стежити за цим). Можна дозволити учневі вийти з класу і поїсти в шкільній їдальні, медичному кабінеті, але обов'язково відправити його з супроводом та переконатися, що у нього є їжа.

4.    Немає необхідності зовсім відправляти дитину до дому, стан «Гіпо» зазвичай проходить буквально через 10 - 15 хвилин; якщо ця ситуація трапилася в кінці учбового дня (на останньому уроці, в роздягальні), дитину, після того, як вона поїсть, слід відправити додому з супроводом або викликати для цього батьків (законних представників дитини).

5.    Для надання невідкладної допомоги при гіпоглікемії використовується препарат глюкагон. Набір складається з упаковки, в якій є глюкагон 1 мг у вигляді порошку у флаконі, шприц з розчинником та інструкція із застосування.

           

Як використовувати глюкагон ?

1.        Треба розчинити порошок глюкагон водою зі шприца; не виймаючи голки, ретельно і акуратно перемішати отриманий розчин, набрати його у шприц, вийняти голку із пробки флакона та ввести глюкагон підшкірно або внутрішньо м'язово (як інсулін). Глюкагон - швидкодіючий препарат, тому дитина зазвичай прямо "на голці" приходить до тями. Протягом 10 хвилин після ін’єкції дитину необхідно погодувати - дати бутерброд, фрукт або фруктовий сік, адже гіпоглікемія може повторитися, через те що глюкагон діє тільки короткий час.

Глюкагон повинен бути у дитини із собою або у медичної сестри.

Мабуть, «Гіпо»   - єдиний важкий стан, який можна віднести до критичного із яким учитель може зіштовхнутися на уроці, під час занять фізкультурою, на екскурсії, протягом прибирання шкільного класу. Ось чому вчитель повинен знати, як важливо для школяра, хворого на діабет вчасно поїсти та що може трапитися, якщо не надати йому можливості виконати всі необхідні процедури.

Зазвичай час прийому їжі припадає на перерву між другим та третім уроком (другий сніданок), після п'ятого уроку(обід) і, якщо це друга зміна, - між другим та третім уроком (полудень). Отже, протягом цих перерв учень повинен обов'язково "перекусити"; якщо урок здвоєний-слід надати можливість дитині вийти; не закривати клас на ключ, не переконавшись, що учень взяв з собою сніданок; перед екскурсією треба перевірити, чи є у нього в портфелі їжа; вчителю фізкультури - переконатися, що учень поїв перед уроком і після нього. Слід також вирішити питання про те, де будуть зберігатися солодощі (сік, цукерки тощо), необхідні для виведення зі стану «Гіпо» , якщо їх не виявилося в портфелі дитини; куди дзвонити в екстреному випадку ("швидка допомога"); як при необхідності терміново зв'язатися з батьками (законними представниками дитини); як правильно вчинити, якщо в школі немає в даний час медичного працівника.

2.        У кожній школі організаційні питання вирішуються по-своєму: десь, якщо медична сестра працює постійно, дитина може не йти після 5-го уроку додому для того, щоб зробити ін'єкцію інсуліну та пообідати, а потім знову повернутися до школи - вона робить ін’єкцію у неї в кабінеті та обідає в шкільній їдальні (їжа дитини, хворої на діабет майже не відрізняється від звичайної; просто, наприклад, солодкий компот можна замінити несолодким чаєм); десь дитина робить ін’єкцію в кабінеті у класного керівника (діти, хворі на діабет користуються спеціальними шприц-ручками або одноразовими шприцами, що прості у використанні і не потребують кип'ятіння). Якщо дитина робить ін’єкцію в школі, вона обов'язково повинна протягом 30 хвилин після цього поїсти, інакше може розвитися стан важкої «Гіпо» . У багатьох школах дитина після 5-го уроку ходить додому, щоб зробити ін'єкцію та поїсти, а потім повертається до класу на 7, 8 уроки, до групи продовженого дня, для участі у різних шкільних заходах. При цьому виходить, що кожен навчальний день вона пропускає один урок - і тут слід вирішити це питання з вчителями - чи варто якось відпрацьовувати цей урок. Так чи інакше ініціатором вирішення всіх організаційних проблем у школі, де часто немає медичного працівника, психолога або медичної ендокринологічної сестри, в обов'язки яких входить брати на себе проблеми організації реабілітаційного процесу дитини з діабетом, виступає класний керівник або завуч, який займається проблемами виховання.

3.    Найважливішим завданням є проблема психологічної реабілітації дитини з діабетом. Вона має два непростих аспекти: як правильно підготувати клас та пояснити, що дитина хвора на діабет (чому вона повинна часто приймати їжу; що таке «Гіпо» ; як допомогти їй в критичній ситуації тощо) і як допомогти дитині повернутися в клас після встановлення діагнозу. Тут багато складнощів - не завжди батьки хворої дитини хочуть, щоб у класі знали про діабет: побоюються (і часто не без підстави), що дитину будуть дражнити. Як вчинити в цьому випадку класному керівникові? Перш за все, слід все-таки отримати згоду з боку батьків (законних представників дитини)  на вирішення цього питання, оскільки зовсім утримати в таємниці інформацію про захворювання неможливо. Безсумнівно, треба взяти до уваги, яким є клас як колектив, які в ньому взаємини в цілому та ставлення до даної дитини особисто; слід говорити про захворювання всьому класу або взяти собі в помічники більш відповідальних в цьому сенсі учнів, які дружать з хворою дитиною тощо.

4.    Особливу увагу слід приділити самій дитині хворій на діабет. Діти молодшого та середнього шкільного віку зовні менш переживають, що вони чимось відрізняються від інших дітей, потребують сторонньої допомоги. Молодшим школярам просто слід нагадувати про час вживання їжі, ін'єкції інсуліну. Бувають дуже сором’язливі діти: вони бояться насмішок товаришів; соромляться їсти бутерброд на перерві; визначивши у себе ознаки «Гіпо» на уроці, посоромляться вийняти їжу з портфеля та з'їсти її; зайвий раз не піднімуть руку, щоб відпроситися до туалету, хоча висока ГК обов'язково пов'язана з частим сечовипусканням. Таких дітей слід заспокоїти та переконати, що все, що їм потрібно "по хворобі", буде нормально сприйняте вчителем.

5.    Складнощі певного плану існують і в учнів старшого віку. Вони можуть вже самостійно впоратися з організаційними моментами - самі роблять ін’єкції, стежать за часом приймання їжі. Однак психологічно-це вік, з урахуванням захворювання, дуже складний. Мабуть, вперше вони усвідомлюють хворобу як причину, обмежуючу їх життєдіяльність: у виборі професії - не всі вони доступні людям з діабетом; реальне існування тих складнощів, які супроводжують їх, необхідність робити ін’єкції, обмежувати себе в їжі, дотримуватися режиму, здійснювати самоконтроль і т.д. Часто ці складнощі створюють в таких учнів враження недосяжності багатьох життєвих цілей, таких природних для будь-якої людини (мати друзів, створити сім'ю, отримати бажану професію, гарну роботу, займатися спортом і т.д.). Тому для них характерний стан стресу, депресії, невпевненості в своїх силах. А якщо ще й у зв’язку з важкістю перебігу захворювання дитина залишається на самоті, не входить до жодної класно групи, не має друзів, їй доводиться зовсім тяжко.

 

Ситуація з підвищеним рівнем ГК. Гіперглікемія

Ця ситуація у дитини, хворої на діабет, не така страшна, як «Гіпо» , але також вимагає особливої уваги. Зазвичай висока ГК"набирається" не відразу, а протягом декількох днів, якщо тільки дитина: різко порушила режим, з’їла відразу багато солодкого. Причини ж підвищення рівня ГК бувають різні: мала кількість інсуліну – неправильно підібрана його доза; будь-який стрес, захворювання і т.п. При цьому дитина багато п'є, у неї спостерігається часте сечовипускання, тобто, вона може протягом уроку або декількох уроків відпрошуватися в туалет.

 Важливо розуміти цей її стан та спокійно поставитися до цього , не дратуючись і не акцентуючи на цьому увагу інших учнів. Батьки (законні представники дитини) заздалегідь домовляються з учителем про те, що їх дитині достатньо просто підняти руку, а вчителю спокійно дозволити йому вийти. Якщо вчитель зробить помилку, зауваживши: "Я ж тебе відпускав до туалету на минулому уроці! ", це може викликати глузування з боку інших учнів. Відомі випадки, коли діти, особливо в початковій школі, соромлячись та побоюючись глузувань потрапляли в незручну ситуацію.

 

Порядок харчування при діабеті

Водночас з інсуліном важливим елементом лікування діабету є правильно підібране харчування.

Дієта дитини з діабетом повинна складатися лікарем-дієтологом, батьками, які отримали необхідні інструкції від лікаря, та обізнаними в тому, як потрібно харчуватися дитині. За складом така їжа не особливо відрізняється від здорової людини; просто щодня повинна бути дотримана сумарна кількість вуглеводів. Прийом їжі здійснюється через певні проміжки часу, наприклад, після сніданку через 2- 2,5години – слабкий "перекус" (яблуко, бутерброд, молоко, сік], потім - ще через 2- 2,5 години - обід; через такі ж інтервали(2 - 3 години)- полуденок, вечеря і друга вечеря. Час прийому їжі повинен відповідати часу дії інсуліну, тому дуже важливо не пропускати цей час і не переносити його на пізніші або ранні терміни, оскільки тоді виникає можливість розвитку критичної ситуації («Гіпо» ).

Якщо ж учень повинен складати залік або іспит, бажано підібрати для цього час так, щоб він не збігався з часом прийому їжі.

 

Таким чином, вчитель повинен дозволити дитині з діабетом приймати їжу в визначений для нього час, незалежно від того, в яких обставинах він знаходиться – у класі або на іспиті, екскурсії або під час походу до театру.  Просто потрібно переконатися, що у дитини з собою є їжа, яку він зможе з'їсти в потрібний час.

 

Фізичні навантаження та спорт (рекомендації для вчителя фізкультури, тренера спортивної секції)

Дитина з діабетом отримує від лікаря настанови та поради з питання, як йому  вести себе під час фізичних навантажень. Вони не заборонені дитині, навпаки, в помірних дозах та під контролем спорт та фізичні вправи їй показані. У всьому світі існує безліч прикладів того, як професійні спортсмени, будучи хворими на діабет, не міняють свого способу життя через хворобу, уміло розраховуючи фізичне навантаження, режим та інсулінотерапію. Фізичні вправи змушують організм "спалювати" цукор швидше, ніж за звичайних обставин. Вчителю фізкультури необхідно мати на увазі, що діти з діабетом перед заняттями повинні обов'язково поїсти або в крайньому випадку з'їсти щось солодке (наприклад, шоколадку).

Якщо у дитини під час занять фізкультурою все ж почнуть розвиватися симптоми «Гіпо» , йому необхідно терміново дати щось солодке, а потім відправити поїсти. Особливо уважно слід наглядати за дитиною в плавальному басейні, так як вода та плавання сильно знижують ГК. Якщо ж дитина бере участь у спортивному заході, наприклад, у змаганні, кросі або футбольному матчі, у нього повинен бути в кишені цукор, а в організаторів змагання – будь-якийсолодкий напій. Вони можуть знадобитися терміново в ситуації з «Гіпо»  і її слід обов’язково мати на увазі саме дорослим, оскільки дитина може про неї забути.

Про що повинен пам'ятати вчитель фізкультури чи тренер , маючи у своїй групі дитину з діабетом:

-          перед початком занять та після них слід переконатися, що дитина не тільки встигла переодягнутися, але і поїсти;

-          якщо уроки фізкультури здвоєні або ви виходите зі спортивного залу на вулицю (наприклад, взимку на лижах), слід переконатися, що у дитини з собою (або у вчителя) є солодощі (цукор, цукерки, печиво, солодкі напої, сік) та додаткова їжа (бутерброд, фрукти тощо);

-          якщо у дитини все ж виник стан «Гіпо»  і ви зуміли з ним впоратися, але вирішили відправити дитину до школи із занять на вулиці або до класу із спортивного залу, знайдіть їй супроводжуючого;

-          якщо дитина бере участь у спортивних змаганнях чи інших заходах, слід частіше звертати на нею увагу, контролюючи її стан.

 

Поради щодо вибору професії

Є декілька професій, до яких хворі на діабет не можуть бути допущені, наприклад, керування літаком, потягом; при цьому їм дозволяється керувати автомобілем. При розгляді питання про вибір професії викладачем, шкільним психологом та батьками (законними представниками дитини), які допомагають учням в цій непростій справі, слід мати на увазі, що діабет - захворювання, характерне різними ускладненнями і, отже, можливою втратою працездатності. Можна рекомендувати обрати, наприклад, заняття мовами, гуманітарні професії, що мають спокійний, полегшений режим роботи. У жодному разі, не можна через хворобу забороняти опановувати ту чи іншу спеціальність, якщо тільки вона не входить до переліку офіційно заборонених для людей з діабетом.

Головна вимога щодо придатності професії для хворого на цукровий діабет:

Характер і особливості трудової діяльності повинні дозволяти хворому повноцінно поєднувати її з дотриманням (без шкоди для роботи і небезпеки для оточуючих) необхідного для даного хворого лікувально-профілактичного режиму (час прийому ліків, їжі, самоконтроль рівня ГК, попередження гіпоглікемічних станів і невідкладна допомога при них, нормальний відпочинок і сон та ін.)

При професійній орієнтації дитини хворого на цукровий діабет, батьки (законні представники дитини) і викладачі повинні тактовно, поступово, з найменшим збитком для психіки дитини, не сприяючи формуванню комплексу неповноцінності, пояснювали йому особистісну і громадську доцільність переважного вибору тієї чи іншої «підходящої» професії, приводити аргументи її привабливості і перспективності.

При працевлаштуванні необхідно враховувати не тільки сам факт наявності захворювання, але і вельми важливі його персональні особливості:

-          форму, тяжкість і характер перебігу захворювання;

-          кошти і режим лікування;

-          наявність і тяжкість ускладнень;

-          володіння засобами самоконтролю і невідкладної самодопомоги;

-          розуміння і рівень самодисципліни і відповідальності за себе і оточуючих;

-          вік і трудовий стаж (професійний досвід) хворого;

-          морально-психологічне значення трудової діяльності в житті даного хворого та ін.

Рекомендовані. Викладачі середньої і вищої школи, наукові працівники та лаборанти, медики (крім спеціальностей хірургічного профілю, інфекціоністів, швидкої  медичної допомоги), фармацевти, дієтологи, комірники, фінансові працівники, економісти, програмісти, будівельники та ремонтники внутрішніх приміщень, бібліотекари, різні види адміністративно-господарської і управлінської роботи та ряд інших професій, які не перешкоджають дотриманню необхідного для даного хворого лікувально-профілактичного режиму.

Вчитель, секретар, технік, економіст, дієтолог, бібліотекар, фармацевт, дизайнер, маляр, механік, агроном, лаборант, медсестра, адмінперсонал, садівник

Винятки або обмеження:

-          Виняток робіт зі змінним графіком, у вечірній та нічний час.

-          Відмова або обмеження робіт, пов'язаних з підвищеним фізичним навантаженням і шкідливими умовами праці (несприятливим мікрокліматом робочих приміщень, небезпечними фізичними, хімічними та біологічними впливами, сильною психоемоційною напругою).

-          Виняток робіт в екстремальних умовах (підводних, підземних, у надзвичайних обставин, в ізольованих приміщеннях тощо).

-          Виключення (обмеження) робіт з управління наземним, повітряним, підземним та іншим громадським транспортом та будівельними механізмами.

-          Обмеження часу роботи, що вимагає тривалого зорового напруги.

 

Що потрібно знати вчителю про психологічний стан дитини, хворої на діабет

На початку захворювання дитина буває буквально роздавлена новиною про те, що вона хвора. Та й сама хвороба, яка вимагає щоденних ін’єкцій інсуліну, обов'язкового режиму харчування та життєдіяльності, вже дуже незвичайна і страшна. Багато чому треба вчитися, від чогось відмовитися. Відразу постає питання, говорити чи не говорити про хворобу в школі, родичам, оточуючим. Дитина офіційно отримує статус інваліда з дитинства, що, природно, не додає радості. Набагато краще нічого не говорити про хворобу оточуючим, приховувати навіть у школі, що дитина хвора, не розуміючи, яку небезпеку вони піддають її життя. Звичайно, кожна сім'я вирішує це питання самостійно, але навіть якщо батьки (законні представники дитини) нікому, окрім вчителя, нічого не говорять, все одно поведінка дитини відрізняється від оточуючих його однолітків і викликає нездорову цікавість у класі. 

Дуже багато проблем виникає у дітей з діабетом старшого віку. Адже в цьому віці йде активний процес життєвого самовизначення, пошуку свого місця серед однолітків, роздуми над власним "я". Хвороба накладає відбиток на цей процес - підлітки "комплексують", їм здається, що хвороба відштовхне від них друзів, вони не зможуть створити нормальну сім'ю, отримати улюблену професію, влаштуватися на роботу.

Тому дітям і підліткам з діабетом потрібно посприяти у налагодженню стосунків з однолітками, постаратися зробити так, щоб вони "не випадали" із загального кола інтересів та справ класу, дати шанс реалізувати себе.

Багато проблем виникає у вчителя і з родиною, яка виховує дитину з діабетом. Найчастіше батьки вважають за головне стежити тільки за фізичним станом дитини, упускаючи багато важливих моменти її психічного стану. Їх не слід звинувачувати в цьому - контроль за перебігом хвороби, підтримування стабільного стану вимагають дуже багатьох зусиль і часу. Слід підказати їм, чим живе дитина вданому віці, що для нього є головним у життєвій ситуації в той чи інший момент його розвитку.

ВИСНОВКИ

Отож, про що необхідно пам’ятати:

1.    Дитина з діабетом при собі в легкодоступному місці завжди повинна мати глюкозу (цукор або солодкий напій), особливо в класі, протягом спортивних змагань, занять фізкультурою, під час ігор та екскурсій.

2.    Якщо ви класний керівник, переконайтеся в тому, що інші вчителі знають про діабет вашого учня, постарайтеся зробити так, щоб до нього правильно ставилися дорослі та однолітки.

3.    Якщо дитина з діабетом нездужає, ніколи не відправляйте її одну до медичного кабінету або додому - тільки із супроводом; якщо виникне необхідність відправити її додому, переконайтеся, що вдома є хтось із дорослих.

4.    Ніколи не затримуйте дитину з діабетом в школі після занять в той час, коли їй потрібно зробити ін’єкцію та пообідати, а також на уроці (здвоєних уроках), перерві, після яких вона повинна "перекусити".

5.    Зазвичай діти з діабетом, навіть у малому віці, знають багато про свою хворобу та особливості її прояву. Тому, якщо така дитина звертається до вас і говорить, що по відношенню до неї необхідно щось зробити, будь ласка, прислухайтеся до неї та прийміть вірне рішення.

6.    Іноді дитина з діабетом п’є частіше, ніж інші здорові діти. Це викликано підвищенням рівня ГК. Не думайте, що вона хоче пожартувати над вами, коли скаржиться на спрагу або часто проситься вийти.

7.    У ситуації з «Гіпо» робіть так, як розказано вище в нашому посібнику.

8.    Діти з діабетом не повинні стати об’єктом особливого опікування. Вони повинні в рівній мірі виконувати всі шкільні правила, як і інші діти. Йдеться лише про деяку додаткову турботу про них. Разом з тим, вони вимагають ненав'язливого, обережного нагляду.

9.    Жорсткий контроль за перебігом діабету можливий лише за наявності балансу між дозою інсуліну, харчуванням та фізичним навантаженням. Проте у дітей з діабетом, навіть хто ретельно стежить за цим балансом, можливі випадки раптової гіпоглікемії аборізкого підвищення рівня ГК. Вони часто потребують психологічної підтримки, повинні відчувати, що не самотні, а є частиною колективу однолітків класу.

10.    Постарайтесь зробити так, щоб діти з діабетом брали участь у більшості шкільних та класних заходів. Звичайно, це вимагає великої уваги та організаційних клопотів, часто вчителю легше заборонити дитині з діабетом брати участь у походах, екскурсіях, змаганнях та ін. Але тоді дитина залишиться один на один зі своєю хворобою, буде обмеженою тільки рамками дому та сім'ї, а їй потрібні такі життєві ситуації, в яких вона отримала б досвід, забезпечили їй здатність самій справлятися зі своїм недугом. Якщо запланований похід або екскурсія, можна запросити батьків або законних представників дитини взяти участь у цьому заході - вони зможуть допомогти і вчителю, і ненав’язливо проконтролювати дитину. Проявивши терпіння, увагу і такт, ви допоможете дитині адаптуватися до навколишнього світу, не боятися хвороби, а навчитися керувати нею.

11.    У багатьох школах, де медична сестра залишається в кабінеті протягом всього навчального дня, саме вона може допомогти вчителю і самій дитині у вирішенні її проблем (зробити ін'єкцію інсуліну, простежити, щоб дитина ввела інсулін правильно); їй слід обов’язково зустрітися з батьками дитини і запропонувати їм принести до школи дублікат виписки з історії її хвороби.

 

Література

Протоколи надання медичної допомоги дітям за спеціальністю «Дитяча ендокринологія» / За ред. Н. Б. Зелінської. — К.: МОЗ України, 2006. — 94 с.

Довідник дитячого ендокринолога за 2007 р. / За ред. Н. Б. Зелінської. — К.: Центр медичної статистики МОЗ України, 2008. — 105 с.

Додаток 13 до Уніфікованого клінічного протоколу первинної, екстреної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги «Цукровий діабет 1 типу у дітей».- К.: МОЗ України, 2013. — 99 с.